Як визначити справжню причину хвороби: погляд антропософської медицини

Швейцарія – одна з найрозвиненіших країн світу, яка справедливо пишається своєю медициною. Чому швейцарські батьки, маючи змогу користуватися чудовими традиційними медичними закладами, охоче довіряють своїх дітей фахівцям з антропософської медицини? У чому переваги їхніх методів лікування? Чи може вплив батьків зробити дітей здоровими? Про це розповідає лікарка Міхаела Глеклер, керівниця медичної секції Вільної вищої школи духовної науки в місті Дорнах.

– Цікаво, що виховання справді може запобігти виникненню тілесних захворювань. Встановлено, що імунна система дітей зміцнюється, коли вони почуваються захищеними, впевненими, коли постійно відчувають батьківську любов. Тож до мене на прийом дуже рідко потрапляють діти, у яких удома добра атмосфера. У дітей з ослабленою імунною системою майже завжди щось не гаразд у стосунках з навколишнім світом, з батьками. Звісно, є й винятки. Захворювання можуть бути спадковими, генетично запрограмованими. Проте якщо дитині погано вдома, її ображають і цькують ровесники, вихователі чи вчителі, вона хворітиме набагато частіше. Педіатри мають це розуміти, і тому в педіатрії таке важливе співробітництво між лікарем, батьками та педагогом.

Саме психологічний аспект слід враховувати як найкращий вид профілактики.

У лікуванні захворювань антропософська медицина теж має свої особливості. Навіть якщо в дитини якесь гостре інфекційне захворювання, гострий бронхіт з високою температурою, який може перейти в запалення легень, навіть тоді антропософський лікар не поспішає давати антибіотики. Я також не даю жарознижувальних засобів, якщо температура не досягла 39,3С. Чому ні? Бо температура – це нормальна реакція організму, яка стимулює всі імунні процеси. Одразу дати жарознижувальне – означає не дати розвинутися імунній реакції. Безумовно, треба з’ясувати, чи здатна дитина перенести таку температуру. Для цього я звертаю особливу увагу на серцево-судинну систему. Якщо із серцем усе гаразд, дитину треба підтримувати в стані стабільно підвищеної температури без подальшого підвищення та значного зниження. Коли маленький пацієнт нарешті починає пітніти, треба допомогти йому нарешті збити температуру – можна розкрити, дати тепле пиття… Увесь період перебігу хвороби я також підтримую дитину гомеопатичними та іншими антропософськими природними лікарськими засобами. Такі препарати посилюють захисні сили організму, а не діють проти нього, як антибіотики. З власного досвіду можу сказати, що лише один відсоток дітей з респіраторними захворюваннями справді потребує лікування антибіотиками. Іншим допоможуть різноманітні компреси, які прискорять одужання і покращать загальний стан та дихання – з лимоном, сиром тощо.

– Пані Міхаело, всі методи й засоби, які Ви перелічили, є в арсеналі лікаря вже не одне століття. Проте до ери антибіотиків навіть звичайна застуда чи запалення легень могли закінчитися летально. Зараз лікарі часто призначають антибіотики з обережності. Наскільки я зрозуміла, антропософська медицина також використовує антибіотики, але дуже помірно. Чи не могли б Ви дати кілька порад – коли ці препарати справді необхідні? Як не проґавити момент, коли вже може бути пізно?

– З маленькими дітьми поруч обов’язково має бути мама. Вона має щогодини оглядати малюка і, якщо в його стані щось змінилося, – терміново повідомити лікаря. Якщо дитина вже старша, за нею достатньо спостерігати раз на 3-4 години – температура, пульс, колір шкіри. Це нескладно і під силу батькам. Гострий стан триває кілька днів, після чого вже видно – малюкові краще чи гірше. Якщо контакт між батьками та лікарем дуже добрий і лікар може щодня оглядати пацієнта, ризик значно менший, але за погіршення стану слід негайно звертатися по медичну допомогу.

З антибіотиками ж можна швидко змінити перебіг хвороби, особливо якщо вводити їх внутрішньовенно, і тоді можна втратити контроль над ситуацією.

Раніше люди помирали, бо були вже літніми, мали ослаблену імунну систему або супутні захворювання. Для таких випадків антибіотики дуже важливі. Я люблю антибіотики! Проте вони потрібні загалом у 5 відсотках випадків. Якщо виняток зробити правилом, пацієнти навряд чи виграють. Зазвичай після хвороби люди мають одужати, а не померти. Однак батьків і лікарів залякують, їх переконують, що без антибіотиків дитина помре.

– Гострі інфекційні хвороби Ви також лікуєте з мінімальним застосуванням фармпрепаратів?

– Так. Як приклад можу навести дослідження, яке проводили в Африці. На цьому континенті дуже часто трапляється кір, бо імунна система в дітей виснажена хронічним недоїданням. Дослідження ініціював антропософський лікар, який працював у місії «Лікарі без кордонів». Цей лікар помітив, що діти дуже часто помирають через те, що їм постійно дають жарознижувальні ліки. Своїх пацієнтів він лікував інакше – лише антропософськими засобами. У нього виживало набагато більше дітей. Зараз здогадки лікаря підтвердили численні дослідження. Хоча в мої часи, коли я ще була студенткою, я б провалила іспит, якби відмовилася лікувати гарячку жарознижувальним. Лише з 80-х років студентів почали вчити по-іншому. Зараз майбутнім медикам кажуть, що не завжди слід призначати жарознижувальне. Навіть до антибіотиків стали ставитися критичніше. І не лише тому, що до них дуже швидко розвивається нечутливість. Також помітили, що дестабілізація імунної системи призводить до алергічних проявів. Тому, працюючи з будь-якими захворюваннями – дитячими інфекційними, гострими, хронічними, – антропософська медицина завжди намагається враховувати фізіологію організму, обираючи те, що пасує тілу в кожному конкретному випадку. Усі ми маємо насамперед бути лікарями в академічному розумінні, інакше ми не можемо бути антропософськими лікарями. Саме тому антропософська медицина дозволена по всьому світу.

– Чи справді є хвороби, якими бажано перехворіти всім без винятку в дитинстві?

– Протягом життя людина хворіє трьома основними різновидами захворювань. У дитинстві переважають гострі запальні захворювання. Якщо дитина починає відвідувати садочок, кількість таких захворювань збільшується. Імунна система ще не сформувалася, отже, відбувається її становлення. Щеплення за календарем, рекомендованим МОЗ та ВООЗ, безпечно захищають дитину від небезпечних інфекцій, тож їх варто робити вчасно. Лікарі – це еволюціонери, а не революціонери.

У середині життя переважають психосоматичні захворювання (хоча бувають вони й у дітей). Їхня суть – навчитися душевної емансипації. Людина має чітко усвідомити, що не кожен злий погляд чи інший негативний подразник має шкодити її здоров’ю. Вона має вчитися витримувати стрес на робочому місці. Коли особистість душевно стабілізується, ці захворювання зникають.

Наприкінці людського життя переважають хронічні захворювання. Причини цих хвороб – зіткнення з думкою про те, що можливості тіла стають обмеженішими. Людина раптом усвідомлює цінність своєї матеріальної сутності, починає ретельніше доглядати за тілом. Кожне покращення стану сприймається з вдячністю. Особистість вчиться жити між минущим тілом і незмінною вічною душею. Хронічні хвороби в зрілому віці змушують згадати про духовність. Кожна хвороба має свій сенс, кожна не випадкова для конкретної людини. Одне захворювання може містити різні завдання для різних людей. Треба вміти спостерігати за своєю хворобою.

– Як визначити, що насправді є причиною хвороби в пацієнта?

– Є люди, які не хочуть цього знати. Вони настільки розлючені через те, що хворіють, що на інше їх уже не вистачає. Тоді це вже завдання лікаря – визначити й донести до пацієнта справжню причину його захворювання. Без цього лікувати марно. Що краще я розумію суть захворювання, то краще можу допомогти пацієнтові пройти через цю кризу. Звісно, маленькі діти ще не можуть аналізувати такі речі. Для цього є батьки. Наприклад, якщо в дитини постійні синусити чи хворі аденоїди, треба розробити конституційну терапію на кілька років, щоб подолати ці слабкі місця. Навчити імунну систему долати хвороби. Для цього потрібен час. Чудово використовувати музикотерапію. Якщо вдасться за 2-3 роки допомогти дитині стати на шлях здоров’я – це вже і є суть цієї хвороби.

Якщо ж мати дитини з інвалідністю хоче знати, чому в неї така дитина, або доросла людина питає, чому в неї рак, – треба дуже серйозно поставитися до цього питання. З власного досвіду можу засвідчити: якщо чесно і правдиво жити з таким питанням, відповідь неодмінно приходить. Для мене це може бути несподівана думка, що з’являється в голові, або цитата з книжки, яка несподівано наводить на здогадку… З цією здогадкою варто повернутися до ситуації, яка є, перевірити її правильність. Тоді можна поговорити з пацієнтом чи його матір’ю, порадити все добре обміркувати. Адже поки людина сумнівається, питання залишається невизначеним. Дуже шкідливо використовувати гіпнотичні методи для визначення причин захворювання. Коли пацієнта гіпнотизують, у нього відбирають його свободу й суверенність. Крім того, не можна бути впевненим, що сказане під гіпнозом – це справді від пацієнта, а не почуте в кіно чи від інших людей. Сам загіпнотизований також не віритиме сказаному в зміненому стані свідомості. Антропософська медицина сприймає пацієнта як вільну особистість. Тому я ніколи не використовуватиму методик, які позбавляють людину активності.

– В Україні багато хто переконаний, що оздоровчі системи здатні подарувати здоров’я. Їм бракує сили волі займатися за ними, але якби вистачало, думають вони, ми напевно вже забули б про хвороби. Але є багато тих, хто дотримується всіх настанов, а здоров’я так і не знайшов. Чи варто так знущатися з себе, коли хворіти можна й комфортніше, без дієт чи крижаної води?

– Антропософська медицина насамперед шукає причину всіх явищ. Коли я лікую людину, намагаюся зрозуміти, чи справді вона хоче вилікуватися. У це важко повірити, але є багато таких, хто своїми хворобами цілком задоволений. Деякі пацієнти йдуть до лікаря лише для того, щоб переконатися, що їхня хвороба не надто складна. Їм, навпаки, дуже складно. Часто, почувши від фахівця, що хвороба не смертельна, вони починають уживатися з нею і всім цілком задоволені. Як лікар, я маю дати детальний прогноз хвороби і не прив’язувати до себе пацієнта, навіть якщо для цього є фінансові підстави. Проте якщо пацієнт справді хоче повернути втрачене здоров’я, я зобов’язана йому допомогти. І тоді я маю навчити його боротися за здоров’я, а не просто жити з хворобою.

– Люди з психосоматичними захворюваннями йдуть до психолога чи психіатра. Там їхню проблему починають розглядати, а це певною мірою вторгнення у внутрішній світ людини. Наскільки це небезпечно?

– Звісно, це залежить від того, до кого потрапляє пацієнт. Я дуже обережно раджу своїм хворим психотерапевтів, причому завжди перевіряю, що це за людина, за якою методикою працює. Інакше можуть бути проблеми. Проте в антропософській медицині є ще один метод лікування психосоматичних захворювань. Ми називаємо його біографічною роботою. До психотерапевта я скеровую пацієнта лише тоді, коли він справді душевно несамостійний і потребує сторонньої допомоги. Якщо ж хтось хоче самостійно розв’язати свої проблеми і потребує лише певної підтримки, йому варто виконувати біографічну роботу. Лікар дає певні завдання, а пацієнт під певним кутом розглядає свою біографію. Він іде шляхом самопізнання, вчиться вносити ясність у стосунки із самим собою. І тоді психосоматичні проблеми можна розв’язати.