Поради батькам: як підготувати дитину до візиту до лікаря

Медична процедура може стати для дитини серйозною психічною травмою. Як цього не допустити? «Головне, що ми помічаємо в маленьких дітях, – що, хоча вони нам довіряють, їхня віра легко може похитнутися. Тому потрібно бути особливо уважними, щоб забезпечити надійність у суттєвому». Дональд Вудс Віннікотт

Родом із дитинства

Коріння серйозних проблем, з якими дорослі люди приходять на психотерапію, зазвичай криється в дитинстві. І одна з найважливіших причин дитячої психотравми – брак підтримки з боку батьків. Відомий британський психоаналітик, педіатр і дитячий психіатр Дональд Вудс Віннікотт казав: батьки відповідальні за те, щоб забезпечити дитині надійне передбачуване оточення – запоруку здорового внутрішнього розвитку дитячої особистості. Він наголошував, що навіть тоді, коли старша дитина вже готова зустрічатися з непередбаченими ситуаціями в зовнішньому світі, їй і далі потрібна підтримувальна присутність близьких дорослих. Віннікотт наводив приклад із несподівано низько пролітаючим літаком: якщо в цей момент мати міцно обіймає налякану дитину і сама зберігає самовладання, дитина швидко оговтується і незабаром готова повернутися до гри; якщо ж матері поруч немає або вона налякана, дитина може пережити нервове потрясіння.

«Розмова з батьками»

А тепер уявіть собі таку картину: зранку мама будить малюка, нічого не кажучи, запихає в нього сніданок, поспіхом одягає і тягне невідомо куди. Зайшовши з дитиною в незнайому (або, навпаки, лячно знайому) будівлю, заводить її в кабінет, де віддає чужим людям, яких малюк бачить уперше в житті, а сама зрадницьки зникає. Ці люди, теж без зайвих слів, хапають малюка й починають робити з ним страшні речі. Наприклад, встромляють у нього голку. Або прив’язують до крісла й лізуть у горло якимись залізяками… Схоже на фільм жахів, але для багатьох дітей це проза життя. Подібні спогади часто звучать у кабінеті психотерапевта. Навіть лікарі почали відзначати таку поведінку батьків як проблему, а батьки часто жодної проблеми не бачать: адже вони подбали про здоров’я дитини – що ще потрібно? На жаль, у нашій країні багато хто не думає про те, що, окрім фізичного здоров’я, існує ще й психічне. До речі, невідомо, яке з них важливіше, – тим паче що вони пов’язані. Хоча, можливо, багато дорослих просто не враховують того, що дитина, попри свої малі розміри, теж людина. Зі своїми почуттями й бажаннями. І людина, повністю залежна від батьків. Їхня поведінка визначає, чи почуватиметься малюк у безпеці, чи довірятиме близьким людям. А це, своєю чергою, вплине на все його подальше життя.

Поради турботливим батькам

● Попередьте дитину заздалегідь про те, що на неї чекає, розкажіть про це якомога докладніше. ● Кажіть правду. (Наприклад, уникайте слів «це не боляче», якщо насправді буде боляче або ви нічого не знаєте про процедуру; краще сказати «буде трохи боляче, але я триматиму тебе за руку»). ● Розмовляючи з дитиною, вислухайте й її, прийміть її почуття: якщо вона плаче – дайте виплакатися, не кричіть – дитині й так погано. ● У складний момент будьте поруч, тримайте дитину за руку або на руках. ● Коли дитина зовсім маленька, з нею важливо підтримувати постійний тілесний контакт. Також намагайтеся дати малюкові час звикнути до кожного етапу: вхід у незнайоме приміщення, роздягання, знайомство з лікарем тощо.

Зріла позиція

Якщо ви не знаходите розуміння в медичних працівників, доведеться зайняти зрілу позицію і наполягати на своєму, незалежно від того, як було б зручніше персоналу поліклініки. Ще краще – звертатися до тих закладів і тих фахівців, яким ви можете довіряти. Наприклад, нині існують сімейні медичні центри, де заведено зважати й на психологічний бік справи. Деяким батькам буває важко підтримувати дітей у подібних ситуаціях, оскільки вони самі свого часу пережили схожу травму, і, можливо, не одну. Батько з непропрацьованою дитячою травмою, потрапляючи в умови, що нагадують її, ніби знову перетворюється на безпорадну дитину – де вже йому захищати власне дитя. Таким батькам варто пройти курс психотерапії – хоча б в інтересах власних дітей. Автор: Юлія Ейделькінд, експерт – лікар-психотерапевт Борис Суворов. Джерело: «АиФ Здоровье» № 50