Як отримувати задоволення від ролі батьків

Хоча наша дитина є носієм наших генів і більшість імпульсів отримує від батьків, вона також несе в собі чимало нового, що сформувалося завдяки дивовижній грі природи в унікальний спосіб, притаманний лише її особистості.

Сьогодні поговоримо про те, що більше насолоджуватися батьківством здатні ті батьки, які не лише прагнуть формувати своє чадо, а й уміють розслабитися і з радістю спостерігати, як розкривається індивідуальність їхньої дитини.

У психологічних дослідженнях вагомою темою є те, як батьки впливають на дітей, як їх формують, виховують. Але менше говорять про те, чи змінюються в процесі виховання самі батьки. Ми завжди додаємо, що виховання – це не односторонній процес, а радше коловий: дитина задає певний стиль виховання, який далі рухається по спіралі між двома сторонами, що формують одна одну. Але чомусь ми все одно говоримо про те, що змінилося саме в дитині.

Батьки теж змінюються, вони народжуються разом із першою дитиною: саме в цю мить починається їхня батьківська, материнська сутність. І ці зміни відбуваються не лише тому, що людина відповідає за іншу, хоча це, ймовірно, значною мірою впливає на особистість. Якщо ми запитаємо тат і мам, чого вони навчилися у своїх дітей, то побачимо, що картина набагато яскравіша, ніж ми могли подумати.

Анетт розповідає, що почала розуміти, що означає помічати приємні дрібниці, коли її маленький син став цікавитися навколишнім світом: у кілька місяців він уже не спав на прогулянці, а з цікавістю науковця роздивлявся будинки, дерева, людей. Згодом ця зацікавленість зросла, коли він зміг тримати в ручках предмети й довгими хвилинами розглядав гребінець, аркуш паперу чи якусь іншу річ. Нині вміння проживати теперішнє опановують на терапевтичних заняттях, щоб ми помічали те, що нас оточує, що відбувається з нами саме зараз, замість того щоб згадувати минуле або планувати майбутнє. Терапевтом Анетт став її синочок. Вона зрозуміла, що навіть не знає, як виглядають будинки на вулиці, де живе вже десять років. Звісно, вона їх завжди бачить, але не роздивляється, бо зайнята своїми поточними справами. Коли вона усвідомила, що речі довкола набагато цікавіші, ніж прокручування в голові буденних справ, перед нею відкрився новий світ.

Габор і Маріанна теж навчилися смиренню, скромності, хоча й у зовсім різних життєвих ситуаціях. Габор особливо важко пережив підлітковий вік доньки. Цей період не був надто бурхливим, але Габорові було важко прийняти, що настала мить, коли вони з дружиною мають відпустити її з дбайливого оточення.

Дівчина, як і належить у її віці, проводила більше часу з друзями, дослухалася до їхньої думки, хотіла відповідати їхнім вимогам. Габор відчуває, що саме тоді став по-справжньому дорослим, бо ухвалив рішення підтримувати, зміцнювати доньку з тилу, хоча розумів, що плоди пожинатимуть уже не вони з дружиною. Поки донька була маленькою, результати виховання залишалися всередині родини: якщо вони були вдалими, батьки тішилися спокійнішою, надійнішою дитиною.

Коли дівчинка стала підлітком, вони вже не отримували цих винагород, їм діставався лише “гострий язичок”. Але вони знали, що поза домом стосунки з друзями, хлопцями донька будує на фундаменті їхньої підтримки.

Для Маріанни зворушливим, але й очищувальним досвідом став період вагітності та грудного вигодовування. Раніше вона вважала, що її тіло – це інструмент, який вона контролює. Під час вагітності та годування вона пережила те, що хтось інший використовує її тіло, і кожна її клітина працює, формується, змінюється заради цього. Вона знала, що втома в деякі періоди вагітності – результат того, що організм запасає енергію для плода. Також вона знала, що зміна її смаків формує вподобання дитини.

Відчуття, яке вона називала “моє тіло позичили”, досягло кульмінації в останні місяці вагітності, коли вага, напруження животика щосекунди нагадували їй, що в домі, який досі належав лише їй, живе хтось інший. У період годування визначальним враженням стало те, що вона завжди мала бути доступною. Маріанна згадує цей період як добрий, але важкий. Він тривав півтора року, але, за її відчуттями, сильно змінив її особистість. З другою і третьою дитиною ці періоди були вже легшими.

Особисті історії кожного з нас різні, але з упевненістю можна сказати, що виховання дітей змінює батьків, відкриває такі таємниці особистості, які за інших обставин непомітні. Тато і мама в багатьох випадках можуть навчитися дрібниць, наприклад того, що на певні події можна реагувати інакше, ніж вони вважали раніше. Можна почерпнути практичні ідеї з простішого світогляду малюків. Скажімо, що предмети можна використовувати не лише за прямим призначенням. А є й такі батьки, яких діти навчили смакувати відбивну з цукром.

Більше насолоджуватися батьківством здатні батьки, які не лише прагнуть формувати свою дитину в напрямку, який вважають правильним, а й уміють розслабитися і з задоволенням спостерігати, як розкривається індивідуальність їхньої дитини.