Перші кроки дитини: поради батькам маленького пішохода

Батьки завжди з нетерпінням чекають моменту, коли їхня дитина зробить перший крок. Але квапити цей процес не варто. Деякі немовлята починають ходити в 10 місяців. А є й такі, що інакше сприймають життя й починають ходити лише, наприклад, у півтора року. І ті, й інші мають на це повне право. Та батькам дуже часто важко прийняти цю істину: якщо дитина не палає бажанням ходити, вони впадають у зневіру або намагаються пришвидшити перебіг подій. І часто роблять безліч зовсім зайвих рухів. Утім, допомогти малюкові навчитися ходити не так уже й складно.

Крок перший: не підганяти

Маленька дитина сама здатна опанувати нові вміння. Коли вона буде готова, впевнено стане на ніжки. І немає жодної потреби спеціально її до цього підштовхувати. Якщо малюк учитиметься ходити без додаткової допомоги (не потрібно постійно підтримувати його під пахви чи тримати за руки), ефект буде сильнішим, хоча чекати на нього доведеться довше. У такому разі дитина навчиться самостійно координувати рухи різних частин тіла й утримувати рівновагу: починаючи від стоп, через тулуб і ручки, закінчуючи головою. Вона зможе правильно переносити вагу тіла з ніжки на ніжку, навчиться оцінювати відстань до предметів. Крім того, дитина зможе розвинути потрібну швидкість реакції, щоб уникати падінь під час ходьби.

Крок другий: батьки мають стати опорою

Багато батьків, щойно дитина починає ходити, купують ходунки. Експерти радять цього не робити. Це пристосування справді не пришвидшить навчання ходьби. Натомість цілком може призвести до того, що дитині буде важко просто перебувати у вертикальному положенні. Рухаючись у ходунках, дитина зовсім інакше використовує м’язи й усе тіло. Інакше оцінює відстані та перешкоди на шляху, часто їх ігнорує й помиляється, а також неправильно навантажує ноги й спину. Усе це може негативно впливати на відчуття дитиною власного тіла й оцінювання його положення в просторі. А це, своєю чергою, може позначатися на безпеці малюка. Якщо дитині важко втримувати рівновагу, такі відчуття можуть і зовсім відбити в неї бажання ставати на ніжки. Тому якщо вже дуже хочеться купити дитині ходунки, треба обирати такі, які маленький мандрівник міг би штовхати поперед себе. Але найкраще пам’ятати: найкраща опора для малюка — його батьки, а точніше — їхні ноги.

Крок третій: підготувати будинок (квартиру)

Малюкові, який робить перші невпевнені кроки, значно полегшать життя неслизька підлога й добре закріплені меблі. Тому квартиру потрібно заздалегідь підготувати. Слід сховати в комірчину нестійкі табурети, хиткі столики, вазони, до яких малюк може легко дотягнутися. Дитина може спіткнутися об кабелі, простягнуті підлогою, або поранитися об гострі кути меблів. На слизький паркет чи плитку варто покласти килимок: по-перше, дитина не посковзнеться, а по-друге, навіть під час падіння удар буде не таким болючим.

Крок четвертий: тренуватися з розумом

Коли малюк навчиться ходити, спираючись на меблі, і почуватиметься на ніжках досить упевнено, він радо почне прогулюватися за руку з татом чи мамою. Однак спочатку такі прогулянки потрібно дозувати. І в жодному разі не тягти його за собою чи вгору. Якщо малюк спотикається й поводиться невпевнено, не треба йти з ним за руку більше кількох кроків. Найкраще ступати перед дитиною, а якщо підтримувати — то під лікоть. Поступово, коли малюк почне впевненіше стояти на ногах, прогулянки можуть ставати дедалі довшими. Зрештою батьківська допомога стане малюкові непотрібною.

Крок п’ятий: дозволяти дитині ходити босоніж

Краще, якщо малюк робитиме перші кроки босоніж. Так він навчиться відчувати поверхню й утримувати рівновагу. Якщо в квартирі дуже холодно, малюкові можна вдягнути спеціальні шкарпетки. Якщо ж вибір усе-таки впав на взуття, воно має добре облягати ніжку, не обмежуючи при цьому рухів дитини, підошва має бути гнучкою й згинатися в ділянці пальчиків, а саме взуття — м’яким і таким, що «дихає». Слід пам’ятати: що жорсткіше взуття, то гірше в ньому працює стопа, а це ускладнює рухи всього тіла.

Крок шостий: не боятися

Батьки часто лякаються падінь маленького пішохода. Але це зовсім не привід для відчаю. Коли малюк робить перші кроки, він уже вміє сяк-так утримувати рівновагу, тож зможе оминути більшість перешкод на своєму шляху (дитина набуває цих умінь, самостійно сідаючи, встаючи, повзаючи). І навіть якщо вона впаде, навряд чи з нею станеться щось серйозне. Звісно, якщо батьки заздалегідь прибрали з шляху малюка всі небезпечні предмети. Варто також пам’ятати, що переляк може бути заразним: якщо весь час думати про те, що малюк не втримається на ніжках, і щоразу панікувати навіть через дрібницю, дитина це відчує й теж почне боятися. І навіть може припинити спроби вставати й ходити.

Потрібно звернутися до лікаря, якщо:

• дитині виповнився рік, але вона не робить жодних спроб стати на ніжки;
• дитині виповнилося півтора року, однак вона не хоче ходити самостійно;
• під час ходьби малюк постійно вивертає одну чи обидві ніжки назовні (досередини);
• через пів року після першого самостійного кроку дитина все так само часто спотикається й падає.