Як навчити дитину справлятися з негативними почуттями
Практично всі психологи сходяться на думці: людині важливі різні почуття. Тому одне з головних завдань виховання – не лише навчити дитину радіти життю, а й показати, як справлятися з негативними почуттями. Уявіть собі картину: на дитячому майданчику малюк уперше поліз на “дорослу” гірку. Не розрахувавши сил, він сильно вдарився, заплакав. І тут підбігла налякана мама й замість того, щоб пожаліти його, починає сварити: “Навіщо ти туди поліз? Тепер бачиш, як це небезпечно? Щоб я тебе більше на цій гірці не бачила!” Що станеться далі, якщо мама не змінить своєї реакції? Щоразу, відчуваючи біль, образу, гіркоту, дитина чутиме від мами: “Так тобі й треба. Треба було мене слухати! Не лізь туди більше!” І вона перестане лізти… у життя – у нове, цікаве, захопливе. Ризикувати, експериментувати, закохуватися, досягати нових вершин – усе це буде для неї під забороною. Бо там, де нове, – біль. А біль – це страшно, бо так вважає мама.
Якою виросте дитина, якщо у відповідь на її злість і образу через заборону дивитися мультики батьки будуть її сварити? У такому разі вона замкне ці почуття на сім замків і заборонить собі їх відчувати. Бо злитися – небезпечно, за це каратимуть. Проте вона не перестане відчувати, і замкнені всередині злість, образа, агресія, біль переростуть у тілесні захворювання або в залежності. А якщо батьки у відповідь на плач одразу даватимуть цукерки, у дорослому віці така дитина шукатиме різні способи отримати задоволення, щоб не зіткнутися зі своїми негативними почуттями. Що робити? Як дбайливим батькам, які переживають за своїх дітей і бажають їм лише добра, виростити своїх діток гармонійними людьми, без перелічених внутрішньоособистісних проблем? Лише навчивши правильно переживати біль, злість, образу, гнів, сором і страх.
Якби мама тоді, на гірці, лагідно сказала крихітці: “Так, я бачу, ти вдарився. Тобі боляче й прикро. Давай разом навчимося з’їжджати з гірки, щоб ти більше не вдарявся”, – тоді дитина засвоїла б, що відчувати біль – нормально й не страшно, особливо якщо є мамина підтримка. І біль ще не означає, що більше не варто пробувати. А отже, можна не боятися жити. Якби у відповідь на злість і агресію мама сказала: “Так, я знаю, ти зараз дуже злишся на мене. Розумію, тобі дуже хочеться подивитися мультфільм, і ти засмучений, що більше не можна. Я б на твоєму місці, мабуть, теж злилася. Але зараз тобі треба зібрати свої іграшки, тож доведеться відірватися від мультфільмів”, – дитина навчилася б одразу кількох речей:
- дізналася б назву кожного зі своїх почуттів;
- зрозуміла б, що відчувати “погані” почуття – нормально й не небезпечно;
- зрозуміла б, що її люблять за будь-яких обставин і готові підтримати;
- навчилася б проживати свої почуття й миритися з обставинами.
У дорослому віці малюк уже сам, без маминої підтримки, справлятиметься зі своїми почуттями й утішатиме себе.
Сьогодні стає популярним метод активного слухання. Він полягає в такому алгоритмі:
- зіткнувшись із негативним почуттям дитини, батьки мають назвати це почуття;
- давши почуттю назву, показати, що відчувати його – нормально;
- показати, яка реакція прийнятна, а яка – ні. Наприклад, бити маму чи трощити речі в нападі агресії не можна. А от виліпити з пластиліну фігурку “злої мамусі” чи побити подушку – можна.
Важливо розуміти: щоб навчити дитину справлятися зі своїми почуттями, батьки самі мають розуміти, що з ними відбувається і як із цим жити. Для цього не зайвим буде звернутися по допомогу до психолога чи психотерапевта. Якщо є радість, то має існувати й смуток. Де є любов, там є місце й ненависті, злості. Заборонивши відчувати “погані” почуття, ми заберемо енергію і в “хороших”. Життя складається з різних відтінків, цим воно й прекрасне. Як сир із пліснявою, кава з перцем, курка з ананасами… Лише справжній гурман життя здатен відчувати різний спектр почуттів і не руйнуватися. І цю здатність можна виховати. Тетяна Корякіна