Дитина і конфліктна ситуація: погляд психолога

Конфліктні ситуації між батьками й дітьми, учителем і учнем, між учнями іноді виходять з-під контролю учасників конфлікту, і самотужки розв’язати їх не вдається. У таких випадках допомога фахівця — психолога, психотерапевта — залишається єдиним виходом із ситуації. По допомогу здебільшого, звісно, звертається дорослий із проханням скоригувати поведінку дитини. У практиці надання психологічної та психотерапевтичної допомоги дітям часто трапляється суперечність: психолог чи психотерапевт розуміє потребу змін саме в соціальній ситуації розвитку дитини, а сім’я чи педколектив звертаються із запитом про можливість змінити саму дитину. Наприклад, із запитом на корекцію агресивної поведінки хлопців-підлітків. Для психотерапевта важливо дослідити умови розвитку дитини в сім’ї, її актуальні соціальні зв’язки, основні моделі поведінки дорослих із нею, пережиті психотравми, іншу значущу інформацію. Збирання такого анамнезу часто передбачає подолання опору як батьків, так і вчителів, оскільки пов’язане з розкриттям соціально непрестижної інформації про сім’ю чи колектив, у якому навчається підліток. Як правило, це алкоголізм одного з батьків, часті конфлікти між дорослими членами сім’ї, жорсткі форми виховання: емоційне відчуження дитини, часті фізичні покарання; відсутність сприятливої психологічної атмосфери в шкільному колективі, міжособистісні конфлікти дитини з окремими вчителями-предметниками чи класним керівником тощо. Звісно, можливість змінити такий психопатологізувальний вплив на підлітка передбачає об’єднання дорослих, ухвалення ними частини відповідальності за поліпшення ситуації, за потреби — корекцію власного стилю поведінки, набуття адекватніших форм взаємодії з підлітком, розв’язання своїх внутрішньоособистісних конфліктів. Ініціювання таких змін відбувається під час контакту сім’ї з психологом чи психотерапевтом. За нашими спостереженнями, досягнута під час консультацій словесна згода на корекцію поведінки дорослих, як правило, має декларативний характер. Утіленню реальних змін у життя заважають

• висока загальна нестабільність ситуації в Україні,
• часто ненормований робочий час батьків або їхня тривала відсутність у зв’язку з роботою за кордоном,
• вікові особливості (що старша людина, то складніше їй змінювати свої стереотипні способи взаємодії зі світом. Це спостерігається як у сім’ях, коли ініціаторами звернень є бабусі, так і в педколективах, коли підліток конфліктує з учителями передпенсійного та пенсійного віку),
• своєрідні уявлення про професійну діяльність психолога (спроби використати потенціал психолога лише для відновлення контролю над дитиною, досягнення певного рівня її слухняності замість аналізу відповідності ситуації потребам розвитку дитини)
• необхідність виконувати батьківські чи педагогічні функції щодо дитини попри синдром емоційного вигорання чи інші психоемоційні проблеми.

З погляду дитячої та юнацької психотерапії підтримка мотивації дорослих до особистісних змін, координація їхніх зусиль, спрямованих на поліпшення соціальної ситуації розвитку дитини, — професійне завдання психотерапевта. Дитина — дзеркало середовища. Тому психологи радять змінювати не дитину, а її середовище. За економічних і політичних змін людям важко забезпечити потребу дитини в любові, безпеці. Водночас психологічний комфорт дитинства є запорукою того, що психіка дитини не буде травмована. Фахівці закликають батьків звернути особливу увагу на психологічний аспект виховання і не відкладати консультацію з професійним психотерапевтом. Значно краще присвятити час профілактиці психічних ускладнень, особливо в дітей. Психологи стверджують, що діти можуть потребувати терапії, коли вони: чогось бояться; гризуть нігті; охочіше граються самі, ніж із друзями; кричать і не можуть спати; почуваються виснаженими й безрадісними; надмірно захоплюються комп’ютером чи телевізором; коли в них виникає головний біль або біль у животі; хворіють на захворювання верхніх дихальних шляхів; мають проблеми з харчуванням і травленням; розлади сну; страждають на хронічні захворювання чи алергії; мають проблеми в грі чи в навчанні. Терапевтичний супровід триває від пів року до трьох років, дитина отримує захист і підтримку та, граючись, випробовує можливі розв’язання проблем. Вікторія Башкірова, психолог-психотерапевт