Нові методи виховання дошкільнят: ставка на особистість

Альтернативні методи дошкільного виховання стають дедалі популярнішими в українських садочках. Традиції радянського колективізму поступово відходять у минуле. Один день із життя типового українського садочка: дитину приводять, вихователька відзначила, обов’язкова групова зарядка, сніданок, спільне заняття — однакове для всіх, прогулянка, сон, ігри в групі чи музичне заняття й знову прогулянка, на яку всі виходять парами. Колективізм і сувора організованість — характерна ознака радянської системи. За такою схемою досі працює більшість дошкільних закладів України. Утім, є й винятки — такі собі «білі ворони», яких не влаштовують методи «зрівнялівського» виховання. У таких закладах у кожній дитині прагнуть бачити насамперед особистість, усе обертається довкола її здібностей та інтересів. Наприклад, прийшовши до групи, дитина сама фіксує свій прихід, виставляючи своє фото. Теми для занять діти теж обирають самі, відштовхуючись від власних інтересів, працюють групами по п’ятеро, розповідає в інтерв’ю DW педагогиня, голова громадської організації «Школа без сліз» Катерина Гороховська. Нині 80 відсотків дітей гіперактивні, їм потрібен зовсім інший підхід, а колективізм має піти в минуле, переконана співрозмовниця.

Досвід Львова

У львівських садочках перші альтернативні програми виховання почали впроваджувати ще в 90-х роках: «Крок за кроком», «Обличчям до дитини», «Школа Монтессорі». Ці методики ґрунтуються на розвитку кожної дитини як індивідуальності, дітям дають більше свободи, вони вчаться робити вибір, пояснює Гороховська. Із вересня в шести садочках міста впроваджуватимуть новий, досі невідомий українським педагогам метод — «дослідження проєктів», додає голова організації. Суть цієї виховної розробки в тому, що дитина без сторонньої допомоги обирає теми для дослідження. Наприклад, «наш садочок» чи «праця моїх батьків». Перед цим вихователь упродовж двох тижнів спостерігає за дітьми, визначає рівень їхніх знань. Особливість підходу ще й у тому, що батьки стають партнерами в дитячих дослідженнях. Батьки мають організувати черговість, і щодня хтось один із них бере участь у заняттях. «Участь батьків у заняттях знімає багато питань, самі собою відпадають негативні стереотипи», — пояснює голова організації.

Батьки «за», але…

Діти, які відвідували садочки з альтернативною формою виховання, у школах стають лідерами, ініціативними учнями з власним баченням, які вміють робити вибір, переконана Гороховська. А побоювання, що дитина не зможе адаптуватися у звичайній загальноосвітній школі після нетрадиційного підходу, безпідставні, запевняє педагогиня. Багато батьків відкрито ставляться до інноваційних методик виховання. Але віддати дитину в такий садочок не так уже й просто, скаржиться в розмові з DW мама двох дітей Ольга Рак. Садочки з чудовим вихованням — це переважно приватні заклади, каже вона. «Неподалік є такий садочок, але плата там близько двох тисяч гривень на місяць. Це надто дорого, а в державний подібний заклад не пробитися», — зауважує Рак. Її шестирічна донька ходить у звичайний садочок, де, за її спостереженнями, жодних нових підходів не використовують.Співрозмовниця каже, що готова платити більше, якщо побачить, що особливості та сфери інтересів її дитини враховуватимуть.«Я бачу, що в наш садочок приходять молоді, активні педагоги, які мають нове бачення виховання, але боюся, щоб цей запал швидко не згас через малі зарплати й брак однодумців», — додає молода мама.

«Діти мають робити те, що їм цікаво»

Тією чи іншою мірою практично всі дошкільні заклади в Україні «беруть на озброєння» нові підходи до виховання, запевняє в розмові з DW доцентка Інституту розвитку дитини Національного педагогічного університету імені Драгоманова Наталія Левінець. Це не обов’язково загальна методика, де ставку роблять на всебічний розвиток особистості, а може бути й додаткова вузькопрофільна спеціалізація: оздоровча, художня, природнича чи математична, пояснює експертка. Проте, щоб утілити інноваційну форму виховання, недостатньо бажання й уміння педагога, переконана науковиця. Потрібні розуміння з боку адміністрації закладу, активна участь батьків-партнерів і сприятливі соціальні обставини. Усі ці ланки в українському суспільстві ще «шкутильгають», зазначає Левінець. Скажімо, непросто переконати керівництво садочка, якщо завідувач — людина старшого віку з багаторічним досвідом традиційної форми виховання.

Сувора реальність

Проте чи не найбільшою проблемою на шляху застосування нових віянь у вихованні є банальна переповненість груп і брак дошкільних закладів. Якщо в групі не двадцять, а сорок дітей, то впроваджувати якісні індивідуальні підходи нереально, пояснює Наталія Левінець. Зрештою, каже вона, українські батьки нині позбавлені вибору: вони віддають дитину в найближчий садочок, де можуть знайти місце. Джерело: DW.DE .