Козаки-розбійники, класики, гумка та інші старі добрі дворові ігри

Козаки-розбійники

Це, мабуть, найзахопливіша дворова гра всіх часів і народів. Її варіантів – безліч. Якщо ви самі в дитинстві грали в «козаків», то напевно зможете розповісти про них дитині з усіма подробицями, яскравими прикладами та кумедними епізодами. Грають у цю гру, наприклад, так. Дві команди – у кожній від 3-5 осіб (можна й більше) – кидали жереб, хто буде розбійниками, а хто – козаками. Мета розбійників – розбігтися й сховатися від козаків. Ті мають знайти всіх розбійників, наздогнати їх і привести до свого штабу. Територія гри, як правило, не обмежувалася двором, але те, як далеко можна тікати, обумовлювали заздалегідь. Перш ніж почати гру, козаки йдуть до свого штабу й засікають час. За 10-15 хвилин розбійники мають утекти. Усім своїм маршрутом вони залишають позначки – стрілки крейдою, записки-підказки, завдяки яким козаки можуть їх знайти. Не заборонено плутати сліди, ділитися на групи, вдаватися до маскування, стеження та інших «військових хитрощів». Старші й малюки можуть грати разом. Кращої школи шляхетності та взаємовиручки й не вигадаєш.

Класики

Намалюйте на доріжці класики. Варіантів гри багато, ось один із них: перший гравець кидає камінчик у перший прямокутник (цифра 1) і стрибає туди на одній нозі так, щоб підштовхнути ногою камінчик і щоб він перелетів у другий прямокутник, і так далі. Дійшовши до кінця, розвертається й забирає камінчик. Якщо камінчик вилітає за межі поля або нога заступає на лінію, продовжує наступний гравець. Потім камінчик кидають у поле з цифрою 2 і проходять дистанцію і т.д.

Схованки

Гравці ховаються, а ведучий має їх шукати, доки не знайде всіх. Поки гравці ховаються, ведучий рахує до 10 (або як домовляться). У складнішому варіанті гри гравці мають непомітно для ведучого дістатися певного місця. Якщо їм це вдалося, вважають, що в цьому турі гри вони перемогли. Новим ведучим стає той, кого знайшли першим.

Піжмурки

Грати треба у великій кімнаті або на вулиці. Одному з учасників зав’язують очі хусткою, інші розбігаються (недалеко) і плескають у долоні чи видають якісь звуки, щоб тому, хто ловить, було легше орієнтуватися. Його завдання – впіймати одного з тих, хто бігає, після чого вони міняються місцями.

Квач

Обирають квача, який бігає за іншими учасниками, намагаючись торкнутися когось із них. Якщо це вдається, квачем стає той, кого торкнулися.

Вибивний (або Мисливець і гуси)

Усі гравці, крім двох, стають у шеренгу в центрі просторого майданчика. Двоє «вибивальників» (мисливців) із м’ячем розташовуються по краях майданчика. Вони мають, перекидаючи одне одному м’яч, вибити з майданчика всіх гравців (гусей). Той, кого торкнувся м’яч, виходить із гри. Найважче вибити останнього, найспритнішого гравця. Коли й його наздоганяє м’яч, гра починається спочатку.

Вожатий, вожатий, подай піонера

Дві команди шикуються одна навпроти одної в шеренги. По черзі кожна команда викликає гравця з іншої команди, промовляючи: «Вожатий-вожатий, подай піонера (ім’я гравця)». Названий гравець намагається з розбігу прорвати шеренгу протилежної команди. Якщо йому це вдається, він забирає до своєї команди одну людину. Якщо ні – сам залишається в команді суперників. Гра триває, доки в одній із команд не закінчаться гравці.

Я знаю 5 імен хлопчиків..

Завдання гравців: відбиваючи м’яч об землю (як у баскетболі), на кожен удар називати ім’я на певну, заздалегідь обумовлену літеру. Починають так: «Я знаю п’ять імен хлопчиків: Василь – раз (удар м’ячем), Володимир – два (удар м’ячем)» і т.д. Потім так само з іменами дівчат. Якщо гравець зіб’ється, продовжує наступний. Коли всі виконали, обирають нову літеру.

Кішки-мишки

Грати найкраще на вулиці, але можна й у кімнаті, тільки великій. Бажано, щоб учасників було багато. Обирають мишку й 2 котів. Решта учасників стають у коло й беруться за руки. В одному місці треба зробити «ворота» для котів, тобто одна пара дітей не береться за руки. Завдання котів просте – треба наздогнати мишку, причому всередину кола вони можуть потрапляти лише через «ворота», а мишка може тікати в будь-який проміжок між дітьми. Щойно мишку впіймали, ця трійка гравців приєднується до інших дітей і обирають нову мишку й котів. Так може тривати доти, доки всі не побувають котами й мишками або доки не набридне.

«Гумка»

Жодна гра у дворі не користувалася такою популярністю в дівчат і навіть подеколи в хлопців, як гумка. Стрибали цілий день безперервно в будь-якому зручному й не дуже місці – шкільні коридори під час перерв, майданчики у дворі, будь-яка більш-менш рівна ділянка землі, асфальту, квартири. Для гри потрібно 3-4 учасники й гумка завдовжки щонайменше 4 метри. Можна грати й удвох, і навіть самому (у цьому разі гумку прив’язували до дерева чи стовпа). Можна грати й компанією понад 4 особи, але в такому разі комусь доведеться чекати. Два гравці стають “у гумку”. Один гравець стрибає (виконує низку вправ) – по черзі на всіх рівнях. Кожну вправу виконують на всіх рівнях по черзі, після чого переходили до наступної вправи й починали стрибати з 1 рівня – так гра була різноманітнішою. Іноді стрибали інакше – усі вправи одразу виконували спочатку на 1, потім на 2, 3 і так далі рівнях. На 5-6-7 рівнях складні вправи скасовували. Якщо грають утрьох: щойно той, хто стрибає, помиляється (збивається, чіпляється за гумку, наступає на гумку тощо) – він стає “у гумку”, і наступний гравець починає стрибати. Продовжують стрибати завжди з того місця, де збилися. Якщо грають учотирьох: коли гравець збився, його може виручити партнер по команді. Коли збивається і той, пари міняються місцями. Команди завжди продовжують стрибати з того місця, де востаннє збилися. Рівні гри в гумку: перший – коли гумка на рівні щиколоток; другий – гумка на рівні колін, третій – гумка на рівні стегон (“під попою”), четвертий – гумка на рівні пояса, п’ятий – гумка на рівні грудей, шостий – гумка на рівні шиї, а також сьомий – гумку тримають руками на рівні вух. Перелік вправ: Прості: стрибаємо, ноги з двох боків від однієї гумки, підстрибуємо, ноги з двох боків від іншої, вистрибуємо з іншого боку гумки. Бігунці (пішоходи, рейки): підскакуємо, наступаємо одночасно – по одній нозі на одну “гумку”, підстрибуємо, міняємо ноги місцями – так 4 рази (можна промовляти “пі-шо-хо-ди”), вистрибуємо з іншого боку гумки. Сходинки: стрибаємо двома ногами (разом) – підстрибуємо, зачіпаємо одну гумку, наступаючи на іншу, потім одним стрибком звільняємося від гумки й вистрибуємо з іншого боку. Бантик: права нога під першою гумкою, ліва згори. Стрибаємо на другу гумку так, щоб вийшов бантик (права згори, ліва знизу). Одним стрибком звільняємося від гумки й вистрибуємо з іншого боку. Цукерка (конвертик): стрибаємо двома ногами одразу за другу гумку, зачепивши першу (виходить перехрестя, усередині якого стоїмо), підстрибуємо й наступаємо на обидві гумки двома ногами, вистрибуємо з гумки. Кораблик: починаємо як у конвертику – застрибуємо всередину двома ногами, підстрибуємо й приземляємося так, щоб обидві ноги опинилися “ззовні” гумки, перехрещуємо в один і в інший бік, вистрибуємо з гумки. Хустинка: чіпляємо одну гумку однією ногою, переносимо її за другу (виходить конвертик, але однією ногою), підстрибуємо й повертаємося на 180 градусів, не відпускаючи гумку, далі стрибаємо – звільняємося від гумки й приземляємося так, щоб ноги були з двох боків від першої гумки.