Як допомогти підлітку пережити складний вік

Коли дитина вступає в підлітковий вік, батькам часто здається, що дитину ніби підмінили. Лягала спати одна людина, а прокинулася зовсім інша, – настільки підлітковий вік впливає на поведінку дитини. Зміна поведінки свідчить про те, що вашій дитині дуже важко, і ви, як дорослі, маєте їй допомогти.

Початок підліткового віку, як вважають сучасні психологи, припадає на 10 років, коли відбувається перехід від передпубертатного віку до пубертатного. Закінчується підлітковий вік у 20-21 рік. У цей період підлітку необхідно розв’язати для себе дуже важливі завдання та визначити своє нове доросле місце у світі.

Підлітковий вік характеризується:

• Емоційною лабільністю: у підлітків дуже часто змінюється настрій;
• Високою чутливістю. Підлітки дуже вразливі й чутливі;
• Входженням у референтні групи. Підлітки починають гуртуватися з собі подібними, і далеко не завжди їхнє товариство подобається батькам;
• Першими серйозними сварками з батьками;
• Першими серйозними проявами самостійності;
• Дуже сильними суперечностями. Дитина може вважати себе та інших людей або лише хорошими, або лише поганими. Поведінка підлітків різко змінюється: від любові до ненависті, від тусовок до повної ізоляції, від вразливості до явних проявів хамства й агресії, їхній настрій непередбачуваний.

Важливі завдання

Щоб допомогти підлітку, важливо розуміти, що відбувається в його душі та як це проявляється. Психіка підлітка в цьому віці розв’язує кілька завдань.

Завдання перше. Остаточне привласнення авторитету батьків. Це означає знецінення авторитету дорослих і перенесення його всередину себе, при цьому в підлітка формується совість. Розв’язання цього завдання необхідне для того, щоб підліток здобув самостійність, знайшов своє Я. Якщо цього не станеться, авторитети батьків тиснутимуть на нього, і як результат – страх перед авторитетами закріпиться на все життя. Людина не зможе спокійно зайти до жодного кабінету, не зможе спокійно спілкуватися з вищими за рангом людьми, у неї буде постійний страх і тривога, занижена самооцінка.

Завдання друге.Дитина має пережити й прийняти певні травми, які були в її житті, події, що принесли розчарування та біль. Якщо вона не переживе травму, то носитиме її, як рюкзак, усе життя. Якщо дитина не може впоратися сама, можна звернутися до фахівця. Найпоширеніші травми – розлучення батьків, сексуальні домагання (насильство), про які не можна розповісти, або моменти, пов’язані із сексуальністю (стосунки дівчинки з дівчинкою, з якими ні впоратися самостійно, ні поговорити з батьками неможливо). Дитина має бачити, що з цією травмою вона може жити, що її приймають, що це не руйнує її повністю й остаточно.

< strong Завдання третє. Набуття відчуття історичної спадкоємності. Від дитини не повинно бути жодних сімейних таємниць, історія родини має бути доступною й зрозумілою дитині. Вона має знати, хто її батьки, чому з однією тіткою спілкуються, а з іншою ні тощо. Вона має знати, що вони – частина великої родини, на яку вона може покластися. Інакше те, що підлітку незрозуміло, він доповнює власними здогадками. ;”>Завдання четверте. Остаточне розв’язання бісексуального конфлікту. Якщо від народження стать закладено фізично, то психічно – ні. Знаючи свою стать, дитина ще довго розв’язує для себе питання: хто я – чоловік чи жінка. Зрештою вона має ідентифікувати себе зі своєю статтю, а об’єкт любові обирати з представників протилежної статі. Майбутня орієнтація підлітка значною мірою визначається роллю батька в сім’ї. Дівчинка має асоціювати себе з мамою, але якщо батько не любить маму, пішов до іншої, вона не захоче визнавати свою сексуальність. З іншого боку, якщо в сім’ї авторитет батька занижений, хлопчикові не захочеться асоціювати себе з таким батьком.

Страхи та захист

У дитини в підлітковому віці визначальними є два потяги: агресивний і сексуальний. Агресія породжує почуття провини. Водночас дитина не може обійняти батьків, бо боїться своїх почуттів. При цьому в неї виникає внутрішня тривога, причин якої вона не знає. Окрім внутрішньої тривоги, є тривога об’єктивна – страх покарання. Третій страх – страх перед власною совістю. Ці страхи настільки мучать дитину, що вона починає вибудовувати захист від них.

Головні захисні механізми в підлітковому віці – обмеження контакту та гальмування. Завдання батьків – не чіпляти ярликів, не казати, що дитина стала неуважною, тупою, а поставитися з розумінням і зняти тривогу, інакше, якщо дитина буде змушена дуже довго використовувати якийсь захисний механізм, це або призведе до зриву, або стане рисою характеру на все життя. Наприклад, дівчинка так боїться сексуальності, що може не мити голову. Уважні батьки пробуджують у ній жінку, а ті, що не розуміють, – змушують мити голову, і тривога зростає. Є ще один захисний механізм – альтруїзм. Це переживання своїх почуттів через іншу людину. Дівчинка, наприклад, лише через подругу переживає стосунки з хлопцем, радість від гарного одягу. Якщо не зняти її страх перед проявами почуттів, то в дорослому віці вона присвячуватиме себе іншим, житиме життям інших людей.

Що робити батькам

Важливо розуміти, що в дитини дуже велика тривога, і саме від неї вона захищається тим, що грубіянить, замикається, стає потайною. Як уже було сказано, завдання батьків – зняти цю тривогу. Важливо також зрозуміти логіку дитини. А логіка проста: «Я хочу бути самостійним і робити що захочу, а відповідальність за це лежить на моїх батьках». У такому разі батьки мають поєднати свободу з відповідальністю: «Ми даємо тобі самостійність, але й відповідальність на додачу». І робити це потрібно в тих сферах, де зачіпаються не інтереси батьків, а лише дитини: навчання, зовнішній вигляд, вибір друзів.

Важливо розуміти, що психіка підлітка подібна до психіки дитини у 2-3 роки, коли відбувається відокремлення, перше «ні». Дитина у 2 роки може відійти від мами на небезпечну відстань, але тривога зростає, і вона повертається до мами. Підліток повторює те саме. З одного боку, він хоче відокремитися, з іншого – страшно бути дорослим. Важливо, щоб батьки при цьому довіряли дитині. Вона ж не стала іншою. Вона так само, як і батьки, страждає й тривожиться. Вона лише хоче відійти на певну відстань і хоче, щоб удома на неї чекали спокійні батьки. А якщо дитина пішла на дискотеку, а мама плаче, то цим мама, на додачу до власних тривог дитини, перекладає на неї ще й свої.

Найкраще, чим ми можемо допомогти дитині, – створити щасливу сім’ю, у якій вона живе як гість. Вона дивиться на сім’ю і розуміє: я хочу так жити, коли буду дорослою. Цього достатньо, і в жодному разі не можна присвячувати себе підлітку. Окрім почуття провини та страху не виправдати ваших очікувань, ви в нього нічого не викличете. Живіть своїм щасливим життям, і нехай дитина на нього дивиться. За матеріалами лекції консультанта-психоаналітика, викладача Міжнародного інституту глибинної психології Л. Носової та сайту http://lady.tsn.ua/