Як пояснити дитині надзвичайні події, не травмуючи її психіку

Саме мамине й татове ставлення до життя стає основою реакції дитини на події та ситуації

Випадок, який я підгледіла, змусив мене замислитися, а потім написати на цю тему цей матеріал.

… Маленький хлопчик років п’яти показує мамі забризкану соком (червоним, ягідним) футболку й гордо заявляє: «Це моя кров! Я бився за Україну з іншим хлопчиком і мало не програв. Ми будували барикади, стріляли одне в одного, а вихователька сказала, що це погана гра й невідомо, чим усе може закінчитися». Мама розгубилася й зовсім не знала, як реагувати на таку розповідь свого синочка.

З одного боку, він ще надто малий, щоб розуміти суть того, що відбувається, та й не всі дорослі розуміють цю саму суть. А з іншого боку, у грі він по-своєму, по-дитячому намагається опрацювати почуття й емоції, які виникають, коли перебуваєш у певному інформаційному полі й мимоволі стаєш учасником подій.

Як дитина стає частиною тих процесів, що зараз відбуваються в різних регіонах нашої країни? Адже діти не є учасниками мітингів чи масових протестів (хоча трапляються й такі випадки), вони не беруть участі в сутичках, бойових діях і не поповнюють загони самооборони. Як і чому вони виявляються втягнутими в події, які зовсім не узгоджуються й не асоціюються зі щасливим і безтурботним дитинством?

Найголовнішу й основну інформацію про життя та його плин діти отримують від своїх батьків. Від мами й тата. Не з книжок і телевізора, не від сусідів і вихователів, а саме від тих, хто подарував їм це життя. Саме мамине й татове ставлення до життя стає основою реакції дитини на ситуації та події. Якщо батьки чи хтось один із них словами описує одне, а насправді переживає інше, дитина візьме за основу те, що батько відчуває насправді. Бо значення слів, сказаних дорослими, їхній зміст і суть дітям не завжди зрозумілі.

Якщо малюк відчуває зневагу до життя чи до іншої людини з боку когось зі старших, він розуміє це так, ніби людське життя не таке вже й важливе, а якщо щось у людині нам не подобається (її мова, національність, думка, позиція чи щось інше), можна бажати їй смерті або посягати на її свободу, власність тощо. А дитина, яка спостерігає сильну емоційну реакцію страху в мами, відчуваючи її тривогу й паніку, розуміє, що життя — небезпечна штука і його треба боятися. Якщо вона бачить, як різко, нестримано й агресивно тато реагує на якусь інформацію, прочитану чи побачену в ЗМІ, то починає боятися самого тата. Адже якщо тато так злиться на когось, значить, може так злитися й на мене, а це небезпечно й страшно.

Як пояснити дитині, чому на сусідній вулиці стоять танки, а військові дядьки з автоматами тепер ходять дитячим майданчиком і спрямовують дуло автомата на тата сусідського хлопчика? І зробити це так, щоб зберегти в дитячій душі повагу й інтерес до самого життя, не налякати й водночас не обманювати? Насамперед потрібно подбати про безпеку дитини. Це найголовніше батьківське завдання — за будь-яких умов зберегти життя й здоров’я своєї дитини. На практиці це означає, що перш ніж увімкнути телевізор чи навіть заговорити вголос про те, що вас непокоїть зараз, замисліться, як це позначиться на вашій дитині. Чи так просто малюкові сприйняти те, що ви дивитеся по телевізору чи читаєте в інтернеті? Чи так просто малюкові сприйняти вашу паніку, страх чи агресію як реакцію на реальність довкола нас?

Перш ніж передати щось важливе від себе своїй дитині, усвідомте, що і в якому вигляді ви подаєте — ваше ставлення до сьогоднішнього непростого життя. Переконайтеся, що це не небезпечно й «екологічно» для вашого малюка. Адже від цього залежатиме його картина світу та спрямованість у розвитку. Ви хочете, щоб ваша дитина зростала з розумінням миру, поваги, прийняття, доброзичливості, толерантності?

Тому, перш ніж розповідати чи показувати малюкові сьогоднішню реальність, знайдіть у собі сили для роботи над собою й власними реакціями. Упорядкуйте свої думки й почуття, займіть нейтральну позицію (для дитини!). Зберігайте спокій у голосі та інтонації, вселяйте своїми словами впевненість, надію й віру. Пояснюючи щось важливе, передавайте через почуття, що людське життя — найважливіше й найцінніше і ніхто не має права позбавляти його іншу людину.

Поважайте почуття дитини й не знецінюйте їх, але допомагайте їй із ними впоратися. Спрямовуйте погляд дитини на світ і головні людські цінності. Саме час поговорити про це й закласти добру основу в дитячій душі. Для дитини важливі безпека, нейтральність, підтримка й віра в майбутнє, тож супроводжуйте те, що бачить чи переживає ваш малюк, спокійним, упевненим, доброзичливим настроєм. Щомиті ми робимо вибір, що визначає подальший хід і напрям життя, — вибирайте для дітей мир і благополуччя! Цей вибір починається з вибору думок, слів, учинків.

Леся Ковальчук, психолог

Коментар харківської терапевтки Тетяни Крайнової

Як наляканим дітям пояснити, що сьогодні відбувається в країні

У багатьох харківських дітей виникли певні психологічні проблеми через те, що батьки не пускали їх до школи й при цьому не пояснювали причин. Тобто дорослі, які стали свідками репортажів із гарячих точок, із Києва чи Криму або навіть із харківських мітингів, вирішили, що дітям небезпечно ходити до школи.

У результаті в дітей почала розвиватися так звана безоб’єктна тривога. Це означає, що вони не бачать якогось конкретного об’єкта, якого слід боятися, адже на вулицях тихо, спокійно, але, включаючись в емоційний стан батьків, однаково чогось бояться. Вони не знають, як захиститися, з ким боротися і хто їхній уявний ворог, і тому можуть вигадати фантазійний образ переслідувача. Хоч це своєрідна захисна реакція, вона стає базою для формування досить складного внутрішнього уявного світу, що не відповідає реальності. Тож дитина починає боятися того, чого насправді немає.

Людям, які хвилюються за своїх дітей, можна порадити просто вийти на вулицю й адекватно оцінити, чи справді там небезпечно. Але в жодному разі не піддаватися фантазіям і безпідставним побоюванням. Якщо діти засипають батьків запитаннями, чи буде війна, про яку активно говорять по телевізору, дорослим у жодному разі не можна уникати відповіді.

Єдине, що батьки можуть на це сказати, — що сьогодні війни, принаймні в Харкові, точно немає. Лише відчуття реальності може вберегти людей від розвитку внутрішніх процесів, які можуть «зруйнувати» людину зсередини. Тобто може відбуватися деформація дитячої психіки, абсолютно не пов’язана з реальною ситуацією. Навіть у момент найгарячіших подій у Харкові, наприклад штурму облдержадміністрації, на сусідній Пушкінській вулиці було абсолютно спокійно. А з погляду багатьох батьків ці факти, суворо локалізовані в певних точках, мають глобальні розміри — розміри справжньої громадянської війни. Це не реальність.

Тому батькам потрібно пояснити дітям, що в країні виникають певні суперечливі ситуації, але вони не схожі на війну. Звісно, дорослим буде важко це зробити, якщо вони самі налякані. Тож їм потрібно самим намагатися дивитися на речі реально: тобто побачити, що в місті багато цілком безпечних місць, де люди п’ють каву, сміються, спілкуються. І в жодному разі не замикайтеся у своїй тривозі.