Як навчити дитину опиратися маніпуляціям ринку іграшок

Купуючи іграшки, ми вчимо дитину користуватися готовим, думати за інструкцією, не відставати від сусідів. А треба прищеплювати їй здатність опиратися маніпуляціям ринку. Якщо у вас є дитина дошкільного віку, спробуйте відповісти на просте запитання: скільки в неї іграшок? Я зачекаю, поки ви намагаєтеся оцінити, скільки їх могло вміститися в комору й ще он у ту велику скриню на коліщатках. 2004 року в середньої шведської дитини дошкільного віку було 617 іграшок. Тобто предметів, спеціально призначених бути іграшками, які хтось для цього особливим чином запакував і продав. А скільки грошей ви щомісяця витрачаєте на іграшки для дитини? Норвежка Сіссел Йоргенсен у своєму дослідженні про комерціалізацію раннього дитинства пише, що в її країні ця стаття витрат у середній родині з однорічною дитиною становить 290 крон, або приблизно $50, а якщо малюкові від двох до п’яти, то вже 490 крон, близько $90. Але норвежці ощадливі, і взагалі в них соціалізм. Майже всі знайомі мені родини витрачають більше – можливо, на компенсацію за наше власне не надто багате на магазинні іграшки дитинство. На що, власне, йдуть ці гроші? Якщо зовсім схематично, то на таке: 1) подолання наших почуттів і задоволення особистих комплексів;
2) спроби прискорити розвиток дитини;
3) допомога дитині в соціалізації: у всіх є, то й у нашої має бути;
4) формування статевих стереотипів. Маркетологи чудово знають усі ці завдання й постачають продукцію під кожне з них. Під перше – усе дороге й «круте». Під друге – незліченна кількість «розвивальних іграшок» для вирощування маленьких геніїв. Під третє – персонажі кінофраншиз (у них діти можуть гратися в будь-якій країні й завжди зрозуміють одне одного), а також усе, що треба збирати, від покемонів до бакуганів: «У тебе такий є? А в мене є! У тебе двадцять? А в мене двадцять п’ять!». Під четверте – рожеві косметичні набори для принцес і великі чорні автомати. Тим часом іграшкою, звісно ж, може бути геть будь-який предмет. У природних умовах дитина якраз надає перевагу речам, які жодні маркетологи як іграшки не пропонували. Моя донька Ніна у свої рік і чотири місяці любить гігантську дорослу лійку, яку носить подвір’ям, пихкаючи й розставляючи ніжки для рівноваги, а ще грається своїм і чужим одягом, який увесь натягає на голову. Том Соєр, спокусивши приятелів побілити замість нього паркан, заробив такі багатства: вживаного паперового змія, дохлого щура на мотузці, дванадцять кульок, зламану губну гармоніку, уламок синього пляшкового скла, порожню котушку, шматок, що нічого не відмикав, уламок від графина, олов’яного солдатика, пару пуголовків, шість хлопавок, одноокого кошеняти, мідну дверну ручку, собачий нашийник без собаки, держак від ножа, чотири шматки апельсинової шкірки та стару віконну раму. Він, писав Марк Твен, «буквально потопав у розкошах». Серед скарбів – лише дві іграшки в суворому маркетинговому сенсі: змій і солдатик. Ми могли б узагалі нічого не купувати дітям, і вони обійшлися б пластиковою пляшкою, маминими вихідними туфлями чи залишеним без нагляду мобільним телефоном. Усі ці предмети не менш корисні для розвитку маленької дитини, ніж будь-яка спеціально куплена іграшка: на пляшці можна відкручувати й закручувати кришечку (дрібна моторика), у туфлях – пробувати ходити (фізичний розвиток), а в телефоні взагалі стільки чудес, що ми навіть уявити собі не можемо. Але ми йдемо в магазин і купуємо. І тим самим закладаємо дитині основи споживання. Ми вчимо її: 1) користуватися готовим, а якщо й думати, то в межах інструкції. Збудувати будинок із Lego – це вам не зі стільців, диванних подушок і книжок: усі деталі підігнані одна до одної;
2) не відставати від сусідів. Якщо в них щось є, треба теж це купити; 3) споживати як істота своєї статі. Чоловік має хотіти чоловічих предметів, а жінка – жіночих, інакше маркетологам буде незручно;
4) оперативно замінювати набридлі предмети іншими, по які ходять у магазин;
5) грати в ті самі ігри, у які грають усі навколо, і користуватися якісним, схваленим і випробуваним іншими гравцями спорядженням. На відміну від навичок, які ми свідомо хочемо прищепити дитині, ці засвоюються легко й міцно. Більшість із них збережеться на все життя. Вони визначать не лише те, як ваша доросла дитина поводитиметься з грошима, а й те, скільки їй доведеться їх заробляти. Коли ріс мій старший син Марк, я завалив його іграшками. Квартира була ними забита. Звісно, він їх ламав і вимагав нових. А якщо ти вже долучився до цих перегонів озброєнь, вийти з них, не травмуючи дитину, стає неможливо. Тепер я дивлюся, як мій досить дорослий і розумний син свідомо відучує себе від того, що я йому бездумно прищепив. Щоправда, не певен, що після підліткової фази протесту всі ці чудові навички не повернуться в усій красі. Тепер я радію, коли бачу, як маленька Ніна грається якоюсь річчю, яку сама знайшла в сараї. Ми з дружиною намагаємося не забирати в неї ємності з чарівними кришечками на різьбі, навіть якщо Ніна неодмінно обіллється, відкрутивши кришечку. Ні, магазинні іграшки в Ніни, звісно, теж є. Куди від них подінешся. Але, здається, цього разу ми дотримуємося норвезького стандарту, а до шведського не дотягнемо ніколи. І слава богу. Ми навчилися опиратися маніпуляціям, яким нас піддає ринок, і, можливо, зуміємо прищепити певну корисну стійкість і доньці. Леонід Бершидський Джерело: http://www.forbes.ru.