Дитяча брехня: як на неї реагувати батькам

У психології є таке поняття, як дитяча брехня. Як правило, діти починають брехати, коли їм виповнюється три роки. Постає запитання: хто вчить дітей брехати і чому їм це стає вигідно?

Зовсім недавно ваш малюк був як чистий аркуш паперу: він завжди був відкритим, безпосереднім і наївним. А тепер ви помічаєте, що він починає по-різному хитрувати, ухиляється від своїх прямих обов’язків, причому просто так, вигадуючи якісь безглузді причини й приводи.

Він навіть не соромиться, дивлячись вам в очі, заперечувати свою провину, хоча всім і так зрозуміло, що винен саме він.

Ще гірше стає тоді, коли дитина починає обмовляти іншу людину, перекладаючи свою провину на неї.

Усе це тривожні сигнали для батьків, які намагаються будь-якими засобами позбавити дитя цієї «поганої» звички. Але мало хто знає, що насправді її не можна назвати згубною. Адже дитина розвиває фантазію.

Як кажуть психологи, вигадки й брехня дитини — це форма впливу на світ дорослих. Річ у тім, що дитяча допитливість щоразу зростає, але зростають і батьківські заборони, тож дитині доводиться, використовуючи свою фантазію, обходити всі ці заборони.
Заохочувати брехню, звісно ж, не варто. Але й суворо карати дитину психологи не радять. Це нормальний етап розвитку, через який проходять усі діти. Про це та багато інших цікавих речей про своїх дітей ви зможете дізнатися на сайті спільноти батьків і їхніх дітей.