Кишенькові гроші для підлітка: як дати їх без шкоди

Ви даєте кишенькові гроші своїй дитині шкільного віку? Якщо так, ви напевно уявляєте весь спектр соціальних колізій, у які таким чином втягуєте сина чи доньку. У школі є негідники, які відбирають гроші в молодших і слабших? Будьте певні, ваша дитина з ними зіткнеться й пройде тест на хоробрість і стійкість. Друзі й подружки пробують курити та випивати? Ось вам ще один тест — на стійкість до впливу однолітків. Біля школи крамниця, де продають чипси та всяку іншу начебто їстівну гидоту, — чи вистачить у вашої доньки моральних сил стежити за фігурою? Не кажучи вже про інші випадки, пов’язані безпосередньо з економічною соціалізацією. Що школяр робитиме з грошима: витратить одразу, і доведеться просити ще? Чи навіть не візьме їх до школи, бо давно хоче купити справжній футбольний м’яч і збиратиме на нього?
Якщо ви вважаєте, що дитина дозріла для всіх цих випробувань, дайте їй гроші. Особисто я переконаний, що ці випробування слід пройти якомога раніше й проходити їх регулярно, особливо поки підліток іще нормально спілкується з батьками, а не протестує проти самого їхнього існування. Якщо послухати науковців, то найважливіше — вибір оптимальної суми. Розмір кишенькових грошей безпосередньо впливає на те, чи почне дитина курити ще в школі. Ось, наприклад, новозеландське дослідження 2000 року, що ґрунтувалося на опитуванні 29 730 хлопців і дівчат 14–15 років; мало хто ще у світі працював із таким величезним обсягом інформації. Закономірність чіткіша нікуди: серед тих, кому давали на кишенькові витрати $10 і менше, щодня курили 9,7% дівчат і 9,9% хлопців. А серед тих, хто отримував $30 і більше, — 21% і 17,6% відповідно. Причому відсоток курців зростав рівномірно зі збільшенням суми кишенькових грошей.

Запевняю вас, це не новозеландська національна особливість: подібні дослідження проводили в багатьох країнах, і скрізь виявили чітку кореляцію між формуванням тютюнової залежності та кишеньковими грошима.

З алкоголем історія дещо складніша. Усе-таки навіть діти розуміють, що на короткому відрізку часу пити небезпечніше, ніж курити. Школяра, який напився, найімовірніше, покарають суворіше, ніж того, кого впіймали з цигаркою. І так далі. Але ось вам масштабне європейське дослідження зв’язку між сімейним доходом і підлітковим пияцтвом. (Приймімо як даність, що в заможних сім’ях дитина в середньому отримує більше кишенькових грошей, ніж у бідних.) Майже 143 000 дітей 11–15 років у 28 країнах запитали, скільки разів у житті вони сильно напивалися (почувалися п’яними). Ще їм ставили запитання, що допомагають визначити, наскільки заможні їхні сім’ї: скільки разів на рік сім’я їздить відпочивати, чи має кожен окрему спальню, скільки вдома комп’ютерів тощо. З’ясувалося, що в Хорватії, Угорщині, Португалії, Швеції та Росії що кращий матеріальний стан сім’ї, то вищий ризик, що підліток 11–15 років із такої сім’ї вже серйозно напивався три рази або більше.

Тепер ви озброєні науковим знанням. Тільки що з ним робити? Давати стільки, щоб не вистачало на пляшку горілки чи пачку цигарок? У цьому немає жодного сенсу: тоді й ні на що інше не вистачить.

У такому разі суворо контролювати, на що пішли гроші, вимагати чеки? Це принизливо, і немає кращого способу навчити дитину брехати, а чеки тягати зі спеціальної коробочки в магазині.

Не давати грошей зовсім? Але без них дитина почуватиметься другосортною порівняно з однокласниками, які мають гроші. Це теж нечесно, до того ж змушує підлітка добувати гроші не завжди прийнятними для нас способами.

Перед вами класичний приклад педагогічного глухого кута. З одного боку, однозначно доведено, що грошові надлишки підлітка до добра не доводять. З другого — виходить, що будь-які гроші в його руках є небезпечним надлишком. З третього — без них не краще.

Тож час починати говорити банальності про те, що дитині треба довіряти, і тоді вона довірятиме вам. Це правда, але не вся. Якщо вашій дитині потрібно пити й курити, щоб самоствердитися, ви десь припустилися помилки, і її вже неможливо виправити обмеженнями. Найімовірніше, з хлопчика чи дівчинки виросте людина зі шкідливими звичками, на які їй хоч-не-хоч доведеться витрачати гроші. Хоч на що витрачав би гроші ваш школяр, я за те, щоб давати йому середню для його однокласників суму — з’ясувати її не так уже й важко — і якомога більшими частинами, раз або хоча б двічі на місяць. І твердо відмовляти в незапланованих доплатах. Тільки так дитина навчиться планувати свої витрати, заощаджувати, витрачати спершу на необхідне, а потім на інше. На жаль чи на щастя, її уявлення про необхідне і просто приємне може різко відрізнятися від вашого, але на цьому етапі виправляти це можна лише ювелірними засобами. Леонід Бершидський Джерело: www.forbes.ru