Чого бояться діти, або Як навчити дитину бути обережною

Як, виховуючи в дитині обережність, не залякати її? Страхи властиві всім дітям. Вони – нормальний етап дозрівання дитячої психіки, природна реакція на пізнання навколишнього світу. Кожному вікові притаманні свої страхи. На третьому році життя діти зазвичай бояться темряви, самотності й замкненого простору (наприклад, ліфта чи туалету). Водночас дитина «обростає» штучними страхами, якими її «нагороджують» батьки: боїться казкових героїв, тварин… Вона може боятися пожеж, війни, злочинців. Дехто боїться кататися з гірки, плавати в басейні, ходити до лікаря, здригається від несподіваних звуків. Більшість страхів тимчасові, з ними не треба боротися, просто слід підтримати дитину, пом’якшити її переживання, приймаючи таку особливість її психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, їх називають «невротичними». В їхній основі – психічне потрясіння, травма, жорстокість із боку дорослого, конфлікти в родині, висока тривожність батьків. Такі страхи самі не минають, тут потрібні допомога фахівців (психолога, психотерапевта) і зміна стилю виховання.

Чого вони бояться?

Старші дошкільнята частіше відчувають страх смерті, що сягає свого апогею в 6–7 років. Поява страху смерті означає поступове завершення «наївного» періоду в житті дитини, коли вона ще вірила в дива, казкових персонажів… Про те, що дитина боїться смерті, можна здогадатися з її страшних снів: про напади, вогонь і пожежі, хвороби частіше в дівчаток) і розбурхану стихію (частіше в хлопчиків). У 7–8 років діти бояться вже не так своєї смерті, як смерті батьків. Однак у чутливих дітей страх смерті може зберігатися у вигляді незрозумілого для оточення страху небіжчиків, скелетів, «чорної руки»… Що посієш…

Багато батьків, навчаючи дитину навичок безпеки, не замислюючись, сіють у її душі нові страхи. «Не гладь собаку – можеш заразитися», «Не виходь із дому сам – потрапиш під машину»… Прагнучи попередити про небезпеку, дорослі не шкодують фарб, описуючи шкідливість мікробів на немитих руках, розповідаючи, як пограбували господаря, що відчинив двері незнайомцям. … Що тривожніше почувається дорослий у навколишньому світі, то більший його страх за своїх дітей і то драматичніші й докладніші будуть його розповіді-страшилки, покликані навчити дитину уникати небезпек. За страхами дитини нерідко стоять: надмірна принциповість батьків або надмірна стриманість у вияві почуттів за великої кількості застережень, побоювань, тривог. Дитина почувається непотрібною, не може покластися на батьків як на джерело безпеки, авторитету й любові; >численні погрози з боку дорослих у родині. Батьки часто вдаються до залякування, коли в них немає сил і часу відволікатися на дитину, коли вони роздратовані. Наприклад: «Забере тебе дядько в мішок», «Не слухатимешся – зроблять укол», «Ось поїду від тебе»… Подібна схема залякування згубна. По-перше, якщо часто нею користуватися, можна підірвати віру дитини в доброзичливість навколишнього світу. А по-друге, тут криється дуже небезпечний мотив: «Коли буде погано, тоді й дізнаєшся!», внутрішня суть якого виявляє приховану агресію дорослого проти дитини. У старших дошкільнят виникненню страхів частіше сприяють образи, що принижують почуття власної гідності: «негідник!», «щоб ти провалився!» …

Тактика поведінки

• Ніколи не замикайте дитину в темному чи незнайомому приміщенні.
• Не лякайте малюка («віддам чужій тітці», «прийде Баба Яга й забере»…). В арсеналі батьків є ще один жанр погроз – попередження про майбутнє покарання за провину: «Тоді я не куплю тобі морозива», «не поведу на атракціон», «не читатиму книжку»… Але ж батько може зняти з себе функцію вічно караючого органу влади й пояснити, що чарівний помічник і друг дитини – наприклад, фея, гномик чи домовик – так само засмучений і невдоволений, він не прийде і, звісно, не принесе подарунків. А ще батькам варто завжди показувати емоції, які вони відчувають у відповідь на негарні вчинки. Наприклад, мама може сказати: я засмучена, я ображена або я просто сама не своя! Психологи називають це Я-концепцією. Відчуйте різницю між повідомленнями: «Не лізь пальцем у розетку, бо я так сказала!» і «Не лізь пальцем у розетку – тебе вб’є струмом, а я гірко плакатиму».
• Не перевантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку. Виключіть агресивні фільми, мультфільми й книжки (у 3 роки малюк може злякатися вовка з «Червоної Шапочки», а 2-річній дитині ні до чого купувати робота зі зброєю чи м’якого крокодила з роззявленою пащею).
• Готуйте дитину заздалегідь до вступу в дитячий садок і школу.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Розберіться з власними страхами. Вони «заразні».

За допомогою гри

¦ Подолати страхи допомагають ігрові методи корекції. Усі діти люблять фантазувати, скористайтеся цим: запропонуйте малюкові складати казкові історії з хорошим кінцем, у яких він сильний і сміливий.
Усім дітям властиве прагнення малювати, особливо воно виражене в 5–7-річних дітей. Вивчення малюнків дає змогу краще зрозуміти внутрішній світ дітей. Переважання сірих тонів і домінування чорного кольору в малюнках свідчить про брак життєрадісності, знижений фон настрою, велику кількість страхів, з якими дитина не справляється. Нехай дитина намалює свої страхи. Попросіть її зробити малюнки на теми: «Що страшне мені сниться?», «Чого я боюся вдень?», «Що найгірше зі мною траплялося?». Графічне зображення страху знижує напругу від тривожного очікування, що він справдиться. У малюнку страх значною мірою реалізований як щось, що вже сталося. А якщо потім ще порвати малюнок на дрібні клаптики, виникне відчуття, що малюк перемагає лиходія в рівному бою. Якщо малюк боїться темряви, замкненого простору, увімкніть лампу, коли він лягає спати, покладіть йому в ліжко улюблену іграшку, а коли він грається, не зачиняйте двері в його кімнату. Навчайте долати страх, програючи ситуації (якщо боїться лікаря – пограйтеся в лікарню, якщо боїться темряви – пограйтеся в розвідників…). І обов’язково заохочуйте розвиток самостійності: нехай дитина відчуває, що вона багато вміє й багато знає.

За матеріалами: Аргументы и факты